Думаю, це безперечно одне з найпопулярніших запитань, яке задають собі батьки майже не щодня.
Те, ЯК істерика виглядає — плач, крик, гнів, лежання на підлозі — чудово знає кожна мама. Давайте розберемося, ЩО це таке, що робити, як допомогти пережити дитині та собі.
Що таке дитяча істерика?
Дитяча істерика – це сильна, НЕКОНТРОЛЬОВАНА дитиною емоційна реакція. Вона виникає через неможливість впоратися з емоційною напругою, яка є наслідком не реалізації свого бажання. Тобто дитина щось хоче, наприклад дістати пірамадку зі столу, природно — з’являється енергія, щоб цього досягти. Але коли виявляється, що досягти цього не можна (дитина не може дотягнутися або це щось заборонене для неї) виникає істерика, як природний спосіб скинути цю нереалізовану енергію.
Важливо усвідомлювати, що під час істерики страждає сама дитина, тому що вона не в змозі керувати своїми емоціями і не розуміє, що відбувається. Дитина не може просто зупинити істерику, оскільки здатність контролювати емоції формується віком від 4 до 7 років. Тобто, вимагати від дитини негайно заспокоїтися під час істерики просто недоцільно, бо вона на це технічно не здатна (в її нервовій системі процеси збудження переважають над процесами гальмування).
Особисто мені, стало набагато легше переносити істерики Ярослави після того, як я дізналася ці так би мовити «технічні» моменти.
Як впоратися з дитячими істериками?
Кращий спосіб впоратися з дитячою істерикою — це бути самій в спокійному стані, розуміючи природу того, що відбувається з дитиною і що ЦЕ НОРМАЛЬНО.
Далі 5 послідовних кроків.
1. Заспокоїтися самій
Що можна сказати собі (і що я зазвичай кажу):
- Вона невинна, вона не може це контролювати, вона не спеціально мене дратує (в основному достатньо однієї цієї фрази)
- Я доросла, я впораюсь
- Їй зараз гірше і складніше, ніж мені
- Істерика не буде продовжуватися вічно, вона закінчиться
Що можна зробити:
- порахувати до 10
- зробити кілька глибоких вдихів
- я закриваю очі на декілька секунд
- ваш варіант
Буває, що ці фрази та дії не допомагають і я все одно відчуваю, що починаю закіпати. І зараз вже знаю, що це через те, що насправді дратує мене щось інше, а не дитина. Тому в такому випадку закриваю очі і кажу собі: «Це не через Ярославу, давай розберемось з істерикою і потім подумаємо, в чому насправді діло».
Ще один важливий момент, дуже часто ситуацію під час істерики посилює той факт, що це бачить хтось із оточуючих, наприклад люди в магазині або на вулиці, сусіди на дитячому майданчику і так далі. І ще складніше, коли це близькі вам люди чи родичі. У такі моменти батьки можуть повестися не зовсім коректно, тому що під час дитячої істерики думають про те, як вони в цей момент виглядають перед оточуючими. Відразу згадується досвід того, як найчастіше поводилися з нами наші батьки — кричали, дратувалися, залякували. На жаль, дуже багато людей вважають, що це і є нормальною реакцією на істерику дитини. І в цей час мамі може показатися, що розмовляти з дитиною спокійно не допомагає (а тут ще й усі дивляться) і вона також починає кричати на дитину, або силою намагається відтягнути її з людного місця (що зазвичай призводить лише до ще більшої істерики).
Пам’ятайте, те, що подумають оточуючі — це все не важливо. Важливо, що дитина думає в цій ситуації про маму і чи допоможе мама дитині впоратися з цими емоціями.
Пам’ятайте, про те, що дитина, як би вона сама цього не хотіла, просто не може взяти і зупинити цю істерику. Тому крик – це точно не те, що допоможе з цим впоратися. По суті, коли істерика знаходиться в так званій фазі неконтрольованого польоту – то єдиний варіант, це просто знаходитись поряд, по можливості обійняти дитину, та проявити емпатію.
Якщо хтось із оточуючих спробує вам «допомогти» — можна сказати просто «дякую, проходьте, ми впораємося самі».
2. Розірвати контакт із подразником (по можливості)
Як пам’ятаєте, істерика – це сильна неконтрольована емоційна реакція. А емоція – це завжди реакція на подразник. Наприклад, дитина хоче щось, що їй не можна. Тому для того, щоб істерика швидше пройшла, треба розірвати контакт із подразником. Тобто перемістити дитину фізично в те місце, де вона не бачитиме те, що вона хоче, але їй не можна. Також може бути, що ця істерика влаштована для глядачів. І тоді подразником будуть інші люди. Тому, по можливості, краще відійти з дитиною туди, де глядачів не буде. Але якщо дитина починає сильно впиратися — то краще вже залишайтеся де є, бо якщо тягнути силою — то буде тільки гірше.
3. Контейнувати емоції дитини
Головна ідея контейнерування емоцій полягає в тому, що коли дитина стикається з емоціями, з якими вона не може впоратися, батьки повинні розділити її емоції, зменшивши цим емоційне напруження.
Варіанти контейнерування:
- Емпатія. Покажіть своїй дитині, що ви розумієте та співчуваєте її емоціям. Це допоможе їй відчути себе підтриманою та заспокоєною.
«Я розумію, що ти зараз дуже засмучена, я тобі співчуваю. Я тут, я поряд з тобою.»
- Валідація емоцій. Приймайте емоції своєї дитини, навіть якщо вони важкі чи не зручні для вас, допомагаючи дитині зрозуміти, що її почуття є нормальними та важливими.
«Схоже, що ти зараз злишся, це нормально, ти можеш злитися.»
4. Перебувати поруч із дитиною доки істерика не закінчиться
У цей час можна обійняти дитину, погладити по голові та/або спинці, якщо вона не проти. Краще спитати у дитини, чи можна її обійняти, чи варто просто побути поруч, бо дитина може в цей час хоче тупотіти ногами, а не обніматися.
Скажіть дитині, що любите її.
Реально дуже дієвий спосіб. Буває таке, що Ярослава під час істерики просто з плачем каже: «Мама, просто обійми мене і скажи, що любиш».
5. Розмова після істерики
Після того, як істерика закінчилася – спокійно розкажіть дитині, що зараз сталося і чому. Розпочати розмову можна так:
Я розумію, що тобі було дуже неприємно (або, ти злилася), тому що я не дозволила … (і далі кажіть причину того, чому ви щось не дозволили).
Далі запропонуйте свої варіанти, як можна наступного разу вчинити по-іншому. Зазвичай, я тут говорю, що важливо вміти домовлятись і йти на компроміс, таким чином виробляючи звичку, що істерикою вона не доб’ється бажаного.
Саме такі розмови є кращою профілактикою для того, щоб знизити кількість істерик у майбутньому.
Це 5 кроків, які допоможуть подолати дитячу істерику, коли вона вже на етапі неконтрольованого польоту. Перед цим етапом є ще етап підготовки та розгону — якщо навчитися розпізнавати ці етапи, це може допомогти знизити їх кількість. Щоб навчитися це розпізнавати, важливо аналізувати кожну істерику та розуміти її причини — якраз аналіз і відбувається у розмові після.
